АСОЦІАЦІЯ КОРИСТУВАЧІВ
МИСЛИВСЬКИХ ТА РИБАЛЬСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Громадська спілка

"Полювання... зближує нас з природою, привчає нас до терпіння, а іноді і до холоднокровності перед небезпекою."

Іван Сергійович Тургенєв

"Дай людині рибу, і ти нагодуєш її тільки раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годувати себе рибою все життя."

Китайський вислів

Ми в соцмережах

Тема тижня

Забороняти – не охороняти?

Поки ми заповідаємо і забороняємо, вони розвивають і заробляють

Нещодавно в Україні наказом міністра Мінекології було заборонено полювання на лося на 25 років, раніше зубра і ведмедя внесено до Червоної книги.

Зараз ходять розмови про заборону полювання на всі види мисливських парнокопитних без будь-яких наукових досліджень та обговорень з громадськістю, як це відбулось із забороною полювання на лося. Головний аргумент екологів – зменшення, на їхню думку, поголів’я дичини в угіддях (хоча дані держзвітності свідчать про протилежне).

Але практика ведення мисливського господарства довела вже не раз – заборона не приводить до розвитку та збільшення чисельності диких тварин, тому що природні ресурси, особливо цінні, треба охороняти і відновлювати, тим більше, якщо вони не закопані глибоко під землю, а вільно бігають лісом. Без охорони завжди знайдеться охочий на халявне «народне добро». А крім охорони, дичину ще треба підгодовувати взимку, розводити, розселяти і багато іншого. І для всього цього треба люди і кошти.

Полювання – відбирання дозволеного відсотка тварин за результатами обліків – це єдине законне джерело надходжень мисливського господарства, за рахунок якого можна реалізувати всі перераховані вище заходи і утримувати оптимальну чисельність диких тварин в угіддях. Так працює весь цивілізований світ.

Заборона полювання – означає перекрити єдине джерело фінансування і автоматично знищити галузь народного господарства, яка близько ста років розвивалась в Україні, давала роботу, особливо людям із сільської місцевості, й приносила чималі кошти до держбюджету.

Мисливську галузь все більше пригнічували, екологи створювали все більше і більше перепонів для її розвитку, забороняючи ту чи іншу діяльність користувачам мисливських угідь. Нині ж з’явилася реальна загроза знищення галузі – тотальна заборона ведення мисливського господарства.

Тим часом українські реформатори кивають на захід і ставлять у приклад країни ЄС, США та навіть ту саму Білорусь з її господарським ставленням до власної країни.

Але ж почекайте, в цих країнах навпаки – ніхто не забороняє господарську діяльність, а працюють над тим, щоб її розвивати, бо це двигун економіки кожної країни.

Подивіться статистику країн старої Європи – Австрії, Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії, Угорщини, вони збирають урожаю, рубають лісу, виловлюють риби, добувають дичини у декілька разів більше за Україну, маючи при цьому у кілька разів менше території.

От, наприклад, Білорусь. Країна у три рази менша за Україну. Більше десяти років тому там при президенті країни була створена державна мисливська служба, завдяки якій білоруси за два–три роки забули що таке браконьєрство. Разом з тим, треба було утримувати цю службу, а для ефективної роботи забезпечувати її сучасними технічними засобами. Для цього білоруси почала розвивати другий напрямок – мисливський іноземний туризм, який і донині є пріоритетом державної політики країни.

Підтвердженням цього є звіт начальника відділу мисливського господарства Міністерства лісового господарства Сергія Шестакова, з яким він виступив 28 березня на прес-конференції у Мінську, де розповів, що кількість іноземних мисливців у 2016 році в Білорусі збільшилась у порівнянні з попереднім роком на 19%.

– Іноземні туристи цікавляться добуванням видів, полювання на які у них заборонено. Це зубр, лось, глушень, тетерук, вовк, весняне полювання на гусей. Торік у нас було добуто рекордну кількість вовків – понад 1700 голів, – зазначив Сергій Шестаков.

– Вартість дозволу на добування одного зубра від 10 тис. євро. Перший ексклюзивний тур полювання на цього звіра у 2017 році було організовано в лютому мисливсько-господарським підприємством «Белгосохота» і приніс нам близько 15 тис. євро, – розповів директор підприємства Олег Бузо. – Йдеться лише про полювання на старих і вибракуваних особин, без шкоди для популяції і довкілля. Щорічно в Білорусі на відстріл зубрів видається близько 20–25 дозволів, це майже 300 тис. євро, а отримані від полювання кошти йдуть на охорону і відтворення популяції.

– У 2014 році в білоруському мисливському туризмі спостерігався спад, який був пов'язаний з африканською чумою свиней. Тоді дикий кабан був нашим основним мисливським ресурсом, і полювання на нього було відкрите цілий рік. Коли кабана не стало, вперше за багато років потік іноземних мисливців упав на 40%, – продовжує Сергій Шестаков. – Тому мисливські господарства стали розвивати альтернативні мисливські види диких тварин. У Копильському лісгоспі збудовано фазанарій, щорічне виробництво якого до п’яти тис. голів птиці, облаштовані мисливські вольєри площею від 100 га до 2 тис. га, де тепер мешкають олені, лані, муфлони. Щоб не втратити доходи, ми почали більше орієнтуватись на оленячих та цінних птахів – глушня, тетерука та фазана.

Розвиваємо мисливську інфраструктуру, будуємо вольєри, лісові дороги, бази та будинки для відпочинку мисливців.

Також ми дозволили полювання з луками та арбалетами, яке досить цікаве для туристів зі скандинавських країн. Чим більше у нас буде мисливського «асортименту», тим більше до нас приїде мисливців з різними інтересами. Крім традиційного полювання, ми можемо запропонувати відео та фотополювання, спостереження за тваринним світом.

Наші гості – мисливці-туристи з Росії, Італії, Австрії, Німеччини, Франції та інших країн Європи та США, – зазначив представник Мінлісгоспу.

Щодо країн ЄС, то там ситуація у мисливському господарстві ще краща. У галузі працюють тисячі людей, задіяні великі підприємства з виготовлення зброї, набоїв, спорядження, одягу та аксесуарів. Багато з них мають вікові традиції й давню історію розвитку. Потужна і сфера послуг для мисливців. Все це приносить до бюджету країни колосальні надходження – сотні мільйонів євро на рік. Крім того, поживною, багатою на незамінні амінокислоти, але доступною продукцією харчування з дичини забезпечене все населення ЄС. А головне, що дичина – це швидко відновлюваний ресурс, а мисливське господарство нічим не відрізняється від фермерського тваринницького господарства, низькоякісною продукцією якого забиті наші супермаркети.

Кому пощастило відвідати стару Європу, підтвердить – диких тварин там така кількість, що козулі й олені шикуються вздовж автобанів за сіткою, якою відгороджені траси, і з подивом спостерігають за неспинним рухом людського життя, а ті, у свою чергу, їх навіть не помічають.

І тільки наша людина, побачивши це видовище, прилипає до вікна авто і не може повірити, що це відбувається з ним у реальному житті. І це зрозуміло, єдине, що незрозуміло, так це те, чому українська влада обрала якийсь інший, нікому невідомий та незрозумілий шлях розвитку, і замість того, щоб вдосконалювати господарську діяльність, охороняти, відтворювати і заробляти на цьому – ЗАБОРОНЯЄ.

Головний ворог дикої природи в Україні – не мисливець і мисливське господарство, у чому впевнені екологи та українське суспільство, а бездіяльність та байдужість влади, яка б повинна була вже давно створити відповідні охоронні структури по боротьбі з армією безкарних браконьєрів, які у гонитві за халявою та адреналіном знищують більшість дичини, за якою опікується, але не може зберегти користувач мисливських угідь.

Підготував Роман НОВІКОВ,

Газета «Природа і суспільство» №7, 2017р.

Пожалуйста, введите ваш E-mail: