АСОЦІАЦІЯ КОРИСТУВАЧІВ
МИСЛИВСЬКИХ ТА РИБАЛЬСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Громадська спілка

"Полювання... зближує нас з природою, привчає нас до терпіння, а іноді і до холоднокровності перед небезпекою."

Іван Сергійович Тургенєв

"Дай людині рибу, і ти нагодуєш її тільки раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годувати себе рибою все життя."

Китайський вислів

Ми в соцмережах

Тема тижня

Кому служать народні депутати?

Аналізуючи законопроекти, прийняття котрих тією чи іншою мірою призвело до обмежень в мисливській галузі, легко можна простежити їх спільні риси. Перше, звичайно, те, що писали їх всім відомі антимисливські діячі – про їх фінансову мотивацію ми розповідали в статті «Антимисливці. Хто вони й за скільки?», опублікованій в №7, 2018 газети «Полювання та риболовля». В окремих законопроектах їх авторство прямо вказано, про дотик їх пера до інших можна дізнатись з офіційних сайтів «екологічних» організацій.

Але мало розробити поправки в діюче законодавство, для їх втілення в життя необхідно знайти депутатів, котрі поставлять підпис під документом і будуть лобіювати його прийняття.

Так, наприклад, починаючи з 2003 року автором декількох законопроектів, направлених на зміни в законодавство про природно-заповідний фонд, тваринний та рослинний світ був народний депутат О.В. Голуб, член депутатської фракції Комуністичної партії України. Саме він ініціював подання законопроекту, яким було заборонено весняне полювання.

В 2004 році депутат О.В. Голуб з трибуни Верховної Ради закликав колег підтримати Проект закону «Про захист тварин від жорстокого поводження», яким було заборонено пропагувати мисливство в закладах освіти. Навіть не полювання, а мисливство – тобто підростаюче покоління позбавлене можливості вивчити принципи діяльності мисливських господарств, їх вклад у збереження та відтворення тваринного світу. Чому ж так багато уваги депутат О.В. Голуб приділяв тваринному світу? Напевно, тому що його помічником був директор КЕКЦ В.Є. Борейко.

Варто зауважити, що в цей самий час Європа обирала шлях всебічної освіченості в питаннях мисливства – в цьому ж році була прийнята Європейська хартія полювання та біорізноманіття, що декларує необхідність формувати в суспільстві визнання соціальної, економічної, культурної та природоохоронної ролі полювання.

В 2014 році тодішній голова комітету з питань екологічної політики, депутат Фракції «Блоку Петра Порошенка»  М.В. Томенко ініціював законопроект 0916 від 27.11.14 «Щодо охорони тваринного світу»,  яким в Україні було запроваджено «сезон тиші» для диких тварин тривалістю до 15 червня, що зовсім не відповідає початку встановленому законодавчо сезону полювання на самця козулі – з 1 травня. Що вже казати про заборону «пальби» – цей російськомовний термін привів усіх мисливців в ступор. Можемо лише припустити, що привніс його в українське законодавство помічник депутата Томенка – той самий директор КЕКЦ В.Є. Борейко, який тісно співпрацював з російськими колегами-«зоозахисниками».

Через рік з трибуни Верховної Ради пан Томенко закликав колег підтримати законопроект 0917 від 27.11.14 «Щодо охорони біорізноманіття». Цим законом доповнився список видів птахів, на які заборонено полювання, скасовані пільги для мисливців, що приймають участь в регулюванні чисельності хижих та шкідливих видів, з яких було виключено сойок та граків

Звичайно, для пересічного громадянина такі високі мотиви, задекларовані в проектах законів, звучать привабливо – от, мовляв, як депутати піклуються про природу та її мешканців! Тому й не дивно, що охочих потрапити в авторський колектив к таким проектам хоч відбавляй. Але тим, хто має хоч мінімальне уявлення про мисливську галузь, відомо, що своєї високої мети ці законопроекти не досягли – і браконьєрство не побороли, і тварин не дуже-то й захистили. Вони знають, що ще ніколи не приносили позитивних результатів безглузді обмеження для тих, хто справді опікується мисливським фондом – користувачів мисливських угідь та мисливців, які охороняють тварин, проводять біотехнічні заходи, піклуючись про здобуття оптимальної чисельності поголів’я.

Проекти законів, обмежуючих права мисливців, об’єднує не лише те, що ініціювали їх депутати, помічником котрих був директор КЕКЦ В.Є. Борейко або хтось з його колег, а й бажання під гучним гаслом спробувати проштовхнути якнайбільше змін, які на практиці несуть в собі непоправну шкоду для мисливської галузі та дикого тваринного світу. Найгучніший приклад – заборона полювання на території природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Ще в 2010 році законом 1826-17 Про несення змін до ЗУ «Про природно-заповідний фонд», ініціаторами котрого виступили все то й же Голуб та Ко, було обмежено мисливство та рибальство в окремих зонах природно-заповідних територій. Однак вже в 2017 році ця заборона розповсюдилась на всі без виключення території ПЗФ – завдяки закону щодо охорони пралісів згідно з Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат. Яке відношення до стародавніх лісів мають, наприклад, регіональні гідрологічні чи ландшафтні заказники, в котрих цим законом заборонили полювати та рибалити, залишилось загадкою. Головні ініціатори законопроекту – депутат політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» О.В. Єднак (помічником депутата є О.Г. Листопад, журналіст антимисливець, співавтор численних матеріалів проти полювання директора КЕКЦ В.Є. Борейко) та депутат політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» І.В. Луценко (приймав активну участь в закритті полювання на лося).

Мисливці добре знають, як місцевим жителям при створенні природно-заповідних територій обіцяли зберегти всі їх права на стале використання ресурсів тваринного світу, тому вони радісно вітали пропозиції «заповідати». Та на практиці виявилося, що сталося не так, як обіцялося. Проблемою заборони полювання на території ПЗФ стурбовані і справжні науковці. Так, наприклад, доктор біологічних наук, професор В.І. Лисенко писав, що в плані дій щодо сталого розвитку («Порядок денний на ХХІ століття), прийнятому ООН у 1992 році, пропонується укріплювати роль місцевих громад у раціональному використанні біологічних ресурсів, а в Україні (зокрема, при створенні нових об’єктів ПЗФ) таких прав у громад не існує. Доктор біологічних наук, професор А.М. Волох, що є автором проектів «Національні природні парки України», також звертає увагу, що в усьому світі національні природні парки є джерелом наповнення держбюджету, в тому числі і за рахунок проведення там полювання та рибальства[1].

Практика «сховати» якомога більше заборон в одному проекті закону продовжується і зараз. Наприклад, в законопроекті 6598 «Щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив ЄС у сфері охорони тваринного та рослинного світу» завуальовано пропонується заборонити полювання на вовка. Документом запропонована заборона полювання на тварин, що входять до Списку ІІ Бернської конвенції, куди включені види фауни, що підлягають суворій охороні. Та навряд-чи депутати знають, що в цей список входить вовк, котрий в  Україні завдяки достатній чисельності зовсім не потребує суворої охорони – це вказано і в Законі про приєднання України до Бернської конвенції. Тут ініціаторами законопроекту виступає майже весь склад Комітету ВРУ з питань екологічної політики та природокористування – і перший заступник голови комітету А.Б. Дирів, і заступники голови О.О. Ленський та О.А. Недава, і вже згаданий нами секретар комітету О.В. Єднак, та голови підкомітетів комітету. Масштабний не лише список авторів документу, а й розмір піар-кампанії на підтримку законопроекту, що не вщухає й нині.

Законопроект 8256 «Щодо регулювання відносин, які стосуються підготовки собак до полювання», пропонує на додаток до заборони натаскування мисливських собак контактним методом ще й скасувати норму про регулювання чисельності хижих та шкідливих тварин – вовка, лисиці, єнотоподібного собаки. Цим проектом пропонують заборонити відстріл бродячих собак на території мисливських угідь та навіть сірої сороки, мовляв, це не мисливські види, і ЗУ «Про мисливське господарство» не може регулювати такі питання.

Справжні автори цих законопроектів звичайно ж знають, до чого призведуть такі заборони – наближення до здійснення їх мрії про закриття полювання. Та чи знають ініціатори законопроекту – депутати фракції Партії «Блок Петра Порошенка» С.М. Каплін, О.Л. Сугоняко та К.Є. Іщейкін, що їх підпис під такими поправками і їх голос «за» може привести до зменьшення кількості мисливських тварин та спровокувати неконтрольоване збільшення чисельності хижаків , а до їх числа недарма віднесено і сірих ворон, які знищують яйця птахів, пташенят та зайчат. Якщо народних обранців не дуже хвилює мисливська галузь, то нехай вони подумають про те, як неконтрольоване збільшення чисельності вовка та лисиці призведе до нанесення шкоди свійським тваринам домогосподарств, фермерським господарствам. Чи може  варто пояснити не мисливцям, що дикі бродячі собаки – це зовсім не ті бідолашні безпритульні мешканці наших міст, яких підкормлюють у дворах будинків і які мають змогу харчуватися на звалищах, це справжні нещадні хижаки, які зграями впольовують зайців, косуль, диких поросят та інших «мирних» і слабкіших мешканців сільської місцевості.

Чи розуміння того, якої біди натворили, прийде лише тоді, коли не лише мисливці почнуть обурюватись популістськими поправками в законодавство. Адже зараз не депутати пояснюють дідусю, який все життя полював на качку або зайця в мисливському господарстві біля свого села чи рибалив в ставку, що тепер за це він має сплатити штраф. Чи скоро нас почнуть штрафувати ще й за ловлю риби на черв’яка – мовляв, цькуєте одну тварину на іншу, отже жорстоко з ними поводитесь? Народні обранці, певно, і не знають, що через ці заборони місцеві громади чинять опір створенню заповідних територій, про так звану «заповідність на папері».

Можливо, закордонні гранти надаються екологічним організаціям для того, аби й ми жили «як в Європі», однак вкотре нагадаємо – наші сусіди по континенту опікуються мисливським господарством на всіх ланках влади, і враховують думку мисливців, як того вимагає Європейська хартія полювання та біорізноманіття. Наприклад, зростання чисельності вовка в Європі призвело до того, що Франція та навіть Німеччина, де вовк має статус «повної охорони», розглядають питання про можливість регулювання його чисельності, регулюють її і в таких країнах як Фінляндія та Норвегія. Чому ж у нас, при сталій і достатній його чисельності, роками не полишаються спроби то заборонити полювання на нього, то й взагалі – внести до Червоної книги? Можливо тому, що правлять балом у нас антимисливці? Для збереження популяції вовка та й інших видів у нас є свого роду природний заповідник – Чорнобильська зона відчуження, де, за останніми повідомленнями в ЗМІ, популяція вовка в 7 разів вища, ніж в заповідниках за її межами, і хижі мешканці зони вже починають виходити за її межі.

То кому ж служать наші народні обранці – інтересам українського суспільства, або через своїх помічників антимисливців зарубіжним фондам, що пропагують екоцентризм – філософію, в рамках котрої цінність дикої природи є пріорітетнішою, ніж потреби людства, що суперечить прийнятій ООН концепції сталого розвитку.

Ініціюючи та голосуючи за законопроекти, створені під диктовку антимисливців та «зоозахисників», депутати дають їм матеріали для звітності перед грантодавцями і можливість отримати черговий грант. На що він буде використаний? На ще одну популістську кампанію, збагачення «грантоїдів» і нанесення шкоди мисливській галузі. Хто розірве це замкнуте коло? Можливо, СБУ, НАБУ чи інші силові структури, адже шкода, нанесена державі антимисливцями і так званими зоозахисниками в купі з депутатами-популістами обчислюється мільйонами гривень.

А може, це будуть мисливці-виборці, яких сьогодні в Україні близько 500 тисяч та ще члени їх сімей та друзі?!

Тож на чиєму ви боці, панове депутати, справжніх мисливців-господарей чи антимисливців-запроданьців?!

Тетяна Теличко, «Асоціація користувачів МРГ»,

Сергій Андросюк, «Всеукраїнська мисливська спілка».

 [1] https://www.ekoinform.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=235%3A2017-07-27-10-00-52&catid=7%3A2009-07-06-09-51-16&Itemid=26&lang=ru

Пожалуйста, введите ваш E-mail: