АСОЦІАЦІЯ КОРИСТУВАЧІВ
МИСЛИВСЬКИХ ТА РИБАЛЬСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Громадська спілка

"Полювання... зближує нас з природою, привчає нас до терпіння, а іноді і до холоднокровності перед небезпекою."

Іван Сергійович Тургенєв

"Дай людині рибу, і ти нагодуєш її тільки раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годувати себе рибою все життя."

Китайський вислів

Ми в соцмережах

Тема тижня

У кого на службі Нацкомісія з питань Червоної книги?

В далекому 1949 році при Міжнародному союзі охорони природи (МСОП) було створено Комісію по рідкісним видам, метою діяльності котрої було вивчення рідкісних видів і створення світового списку тварин, котрим загрожувало зникнення. Так в 1964 році з’явився перший Червоний список МСОП, який сьогодні часто називають Міжнародною Червоною книгою.

Принцип цього списку можна описати так: якщо якомусь виду загрожує зникнення, необхідно це науково обґрунтувати, оцінити вид за розробленими критеріями і прийняти рішення щодо його включення в Червоний список за однією з дев’яти категорій. Важливо, що ці критерії застосовуються лише для диких популяцій у межах їх природного ареалу існування. При цьому МСОП наголошує, що віднесення таксону до однієї з категорій загрози зникнення зовсім недостатньо для визначення пріоритетних заходів з його охорони, оскільки для цього треба оцінити такі фактори як вартість затрат на охорону, матеріально-технічне забезпечення, шанси на успіх. Таким чином, з часу створення списку і до нині він носить лише рекомендаційний характер, і в багатьох країнах світу  Червона книга – рекомендація, що наголошує на необхідності звернути увагу на окремий таксон.

Радянський простір пішов іншим шляхом – Червона книга тут стала юридично значущим документом, що передбачав законодавчий захист включених у неї видів. Це «надбання» перейшло і до незалежної  України, але повністю втратило первісну ідею міжнародних природоохоронців – охорона рідкісних видів у нас лише задекларована на папері, а рекомендації по їх збереженню відсутні.

Відповідно до Закону України, Червона книга України (ЧКУ) є офіційним документом, який містить не лише перелік видів тваринного і рослинного світу, що є рідкісними або такими, що перебувають під загрозою зникнення, а ще й відомості про стан цих видів і заходи щодо їх відтворення та збереження. Адже логічно, що якщо встановлено загрозу зникнення виду, одного лише внесення його в Червону книгу – недостатньо, необхідно сприяти його відтворенню. Тому закон визначає, що ЧКУ є основою для розроблення та реалізації програм, спрямованих на охорону та відтворення занесених до неї видів.

Тобто, творці закону перейняли мету МСОП - прийняття рішень в природоохоронній діяльності має базуватись суворо на науковій основі, з використанням останніх наукових розробок. І закон вимагає наявності достовірних даних про чисельність популяцій та їх динаміку, поширення і зміни умов існування, і лише за умови підтвердження необхідності вжиття термінових заходів для збереження виду, його вносять в Червону книгу. Та це залишилось теорією, на практиці ЧКУ стала свого роду міфом охорони.

Ілюструють це – два приклади рішень щодо надання червонокнижного статусу. В 2009 році на підставі Рішення Національної комісії з питань ЧКУ (Нацкомісії) від 2007 року Мінприроди внесло в Червону книгу України водяний горіх, і разом з тим заборонило на 2 роки полювання на лося – з метою вивчення стану його популяції і прийняття науково обґрунтованого рішення щодо доцільності його включення до ЧКУ.

Як свідчить інформація з Червоної книги, водяний горіх зник з багатьох водойм через їх засолення, меліорацію і антропогенний вплив. Так ситуація складалась майже у всіх європейських країнах. Однак лише через декілька років «червонокнижного» статусу цієї рослини вона почала заполоняти водойми. Це спричинило низку вкрай негативних факторів – під заростями водяного горіху не живуть водні організми, оскільки там немає кисню, він перешкоджає нересту риби і спричиняє її замор взимку, бо зарості опускаються на дно і гниють там. Рибалки почали бити на сполох – через рослину гинуть сотні тон риби, і майже всі європейські країни на це відреагували - зі своїх Червоних книг рослину виключили, але не Україна. Українські рибалки з 2013 року разом з Держрибагентством та профільними інститутами намагаються виключити водяний горіх з ЧКУ, на заваді їм стоїть Національна комісія з питань Червоної книги України – мовляв, необхідне наукове обґрунтування для прийняття такого рішення, але ніяких звернень щодо його проведення базовий інститут НАН не отримував. Аргументи екологів, науковців і Мінприроди щодо необхідності виключення водяного горіха з ЧКУ «дійшли» до Нацкомісії лише в 2017 році, і, розглянувши їх, було дозволено частково вилучити окремі таксони рослини з Київського водосховища. За повідомленням Асоціації рибалок України, це – словесний дозвіл, що не лише не має юридичної сили, а й не зможе хоч якось вплинути на катастрофу. Що ж заважає ботанікам відреагувати на очевидну необхідність вжити невідкладних заходів - позбавити рослину охоронного статусу і дати дозвіл розчистити водосховища? Це відсутність дослідження в зв’язку з недостатністю фінансування .

За цей час розвивалась і ситуація з лосем – у 2009 році дослідження провели, надали висновок, що його чисельності нічого не загрожує і тому питання про внесення виду до ЧКУ відпадає, полювання на сохатого поновили. На початку 2017 року розпочалася кампанія по забороні полювання на лося, яка завершилась наказом Мінприроди щодо його включенню до ЧКУ. Але якщо вивести водяний горіх з ЧКУ заважає відсутність дослідження, яке б підтвердило необхідність позбавлення його охоронного статусу, внесенню лося до ЧКУ це не завадило. Редакція газети «Полювання та риболовля» вже повідомляла про схему нібито проведеного дослідження – один! науковець (професор С.В. Межжерін) помітив, що біля його дачі поменшало екскрементів сохатого, «прикинув», скільки особин може проживати на цій територій, екстраполював цю нафантазовано цифру на територію України, і вирішив, що лося в нас десь 1-2 тисячі особин. А далі виявилось достатнім скласти експертний висновок на одному аркуші паперу, поставити на ньому печатку Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена, от вам і дослідження. А на принцип МСОП про необхідність зазначення найбільш об’єктивної, науково-обґрунтованої інформації щодо біорізноманіття, яке може знаходитися під загрозою зникнення, можна очі закрити – то ж не наш принцип, а міжнародний.

Звичайно, для включення виду в ЧКУ потрібне було і рішення Нацкомісії, і тут свою роль також зіграло недостатнє фінансування української науки. Так, на протязі всієї кампанії Мінприроди обіцяло, що дослідження стану популяції лося буде проведено. Для цього з бюджету було отримано 600 тисяч гривень, і навіть оголошено тендер. Але по бюрократичним причинам тендер не відбувся і очікуваних коштів українські науковці так і не побачили. Фінансування ж запросили у Франкфуртському зоологічному товаристві. Незважаючи на те, що лось вже «червонокнижний», наразі проведено лише пробний облік його чисельності на території трьох лісництв Житомирської області, коштами іноземного грантодавця. Дослідження було проведено методом авіаобліку (з гелікоптеру) спеціалістами Українського товариства охорони птахів і Франкфуртського зоологічного товариства, і на площі близько 30 тисяч гектар було обліковано 88 особин лося.  Якщо скористатись «методом Межжеріна» і екстраполювати пораховану чисельність лося на територію лише лісових мисливських угідь України, то можна стверджувати, що лосів у нас 23,5 тисячі. Але ми, на відміну від наших чиновників і деяких науковців, воліємо опиратись на статистичні дані, а не на припущення.

Обидва випадки об’єднує те, що науковці Національної академії наук зовсім ігнорують не лише суспільну думку, а й думку своїх колег з інших профільних інститутів. На звернення науковців та громадськості щодо необхідності виключення водяного горіха і недоцільності включення лося до ЧКУ вони уваги не звертають. Як влучно зазначив доктор географічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту водних проблем і меліорації НААН України Віктор Вишневський, – така позиція робить Червону книгу документом, який не відповідає реаліям, інакше кажучи – Червона книга може стати поглядом певної групи науковців і не більше того[1]. Навіть Мінприроди прислухається лише до думки НАН – отримавши рекомендацію по внесенню лося до ЧКУ від Нацкомісії, половину персонального складу котрої займають ботаніки, відомство проігнорувало звернення 25 вчених з різних наукових установ щодо недоцільності внесення сохатого до Червоної книги, що вже казати про численні звернення мисливської громади...

Ми вбачаємо в проблемі недосконалості ведення Червоної книги два корені. В першу чергу, це склад Нацкомісії. Згідно із Законом, до нього включаються не лише провідні вчені НАН, а й вчені інших наукових установ, фахівці з органів влади і громадських організацій, якщо вони проводять діяльність в сфері охорони видів тваринного та рослинного світу. Та згідно із Положенням про Нацкомісію, її базовими установами є два інститути НАН – ботаніки ім. М.Г. Холодного та зоології ім. І.І. Шмальгаузена. З 36-ти членів Нацкомісії 26-ть, а це 72%, – представники НАН (40% – співробітники двох «базових» інститутів), 14% – представники профільних органів влади, 14% – представники інших наукових установ. Держлісагентство, наприклад, представляє лише один член – за посадою це начальник управління лісового господарства та відтворення лісів. І незважаючи на те, що разом з лосем в ЧКУ зараз знаходиться три види ссавців, які є мисливськими видами, представник управління мисливського господарства виконавчого органу влади в комісії відсутній. Представників громадських організацій в Нацкомісії і зовсім немає, тому про її «відкритість» годі й говорити. Більш того, такий розподіл місць в складі Нацкомісії є прямим порушенням статті 15 Закону України «Про Червону книгу України», де чітко зазначено, що до її складу включаються провідні вчені НАН, інших наукових установ, фахівці Мінприроди, Держлісагентства та Держрибагентства, інших органів влади та громадських організацій. Наголошуємо, не можуть включатися до складу Нацкомісії, а повинні включатися. Таким чином, виникає питання - чи правомочним було прийняте рішення рекомендувати внести лося до ЧКУ, якщо склад Нацкомісії, затверджений Постановою Президії НАН від 15.03.2017р № 73, не відповідає вимогам Закону.

Можливо, таким чином Нацкомісія хоче дотримуватися правила  Червоного списку – науковці рекомендують, а чиновники приймають рішення. Саме з цією метою в 2012 році було внесено зміни до ЗУ «Про Червону книгу». В зв’язку з проведенням адміністративної реформи, що мала на меті  оптимізацію повноважень органів влади, змінився принцип вибору членів Нацкомісії – тепер її персональний склад затверджував не Кабмін, а НАН. Та спричинило це лишень те, що більшість «крісел» в Нацкомісії дісталось представникам двох профільних інститутів академії, а чиновники знайшли спосіб домагатися прийняття вигідних їм рекомендацій, і це – другий корінь проблеми: відсутність належного фінансування науки.

Якщо науковці не мають коштів на проведення досліджень ні для включення в ЧКУ, ні на виключення з неї, вони не просто приймають рішення, не маючи наукового обґрунтування, і тим самим порушуючи закон, вони мотивовані виносити «зручні» комусь вироки задля отримання коштів на здійснення своєї діяльності. Так і виходить, що експертні висновки, рекомендації по внесенню\виключенню видів, майже завжди супроводжуються надією - фразою на кшталт «що потребує фінансування від Мінприроди». Мінприроди зі свого боку цю надію охоче дає, оголошуючи тендери і обіцяючи проведення досліджень, а потім виявляється, що краще цю роботу передати іноземним дослідникам.

Та навіть якщо виявилось, що виділених з бюджету 600 тисяч гривень недостатньо для проведення якісного дослідження, чому б не направити їх на заходи по відтворенню лося? Чому Мінприроди не працює над відтворенням популяції лося на території створюваних міністерством об’єктів природно-заповідного фонду, адже за даними 2016 року на території 22! об’єктів ПЗФ, що знаходяться в підпорядкуванні міністерства, було обліковано менше 350 особин лося! Та міністерство замість цього перекриває кисень мисливським господарствам, які докладають немалих зусиль для збільшення і регулювання чисельності сохатого. Самоусуваючись від фінансування досліджень щодо стану популяції лося, Мінприроди не турбується і тим фактом, що рішення надати цьому виду «червонокнижний» статус призвело до щорічних збитків в розмірі 640 тисяч гривень для Держлісагентства та більше 9 мільйонів гривень для користувачів мисливських угідь (із розрахунку на підставі лімітів добування в сезон полювання 2016-2017років). Чому чиновники, що мають опікуватися тваринним світом, вважають достатнім заборонити його експлуатацію і просто забути про цей вид? До прикладу, давнім «мешканцем» Червоної книги є зубр, але його чисельність знизилась з 306 особин в 2006 році до 258 особин в 2017, така ж ситуація з «червонокнижною» риссю – її чисельність знизилась з 463 до 431 особин відповідно. З часу їх внесення в ЧКУ пройшли роки, а національних програм по збереженню і відтворенню – немає. І це ще раз підтверджує, що нікого з тих, хто наполягає на включенні виду до ЧКУ, не хвилює його подальша доля.

Так і виходить, що Червона книга України служить не інструментом збереження і захисту видів, яким загрожує зникнення, а інструментом для задоволення чиєїсь політичної волі або наукових амбіцій, а страждають від цього, в першу чергу, червонокнижні види. Так буде до тих пір, доки Нацкомісія не стане об’єктивною, а для цього має бути зламана її монополізація. Наприклад, по 25% місць в Нацкомісії мають отримати науковці НАН, 25% вчені інших наукових установ, 25% чиновники і 25% - представники громадськості, які спільно будуть напрацьовувати справедливі і працюючі рішення. Якщо ми знову звернемось до практики Міжнародного союзу охорони природи, то побачимо, що як тільки Червоний список почали критикувати через недосконалість і секретність підтверджуючої необхідність збереження таксону документації, союз не лише вдосконалив якість даних, але й дозволив подавати петиції, в яких можна оскаржити прийняті рішення.

То може чиновникам, що формують природоохоронну політику, вже прийшов час усвідомити, що такі їх дії ведуть до скорочення популяцій диких тварин і руйнування мисливської галузі? Може настав час прислуховуватися до широкого кола спеціалістів, а не до купки радників-«псевдоекологів»?

Тетяна Теличко, ГС «Асоціація користувачів МРГ»,

Сергій Андросюк, ГС «Всеукраїнська мисливська спілка».

 

[1] http://www.nikpravda.com.ua/reliktova-roslina-vbivaye-vitchiznyani-vodojmi/

Пожалуйста, введите ваш E-mail: