АСОЦІАЦІЯ КОРИСТУВАЧІВ
МИСЛИВСЬКИХ ТА РИБАЛЬСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Громадська спілка

"Полювання... зближує нас з природою, привчає нас до терпіння, а іноді і до холоднокровності перед небезпекою."

Іван Сергійович Тургенєв

"Дай людині рибу, і ти нагодуєш її тільки раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годувати себе рибою все життя."

Китайський вислів

Ми в соцмережах

Тема тижня

Мисливство в природно-заповідному фонді

Уявіть типовий приклад – мисливці прийняли рішення отримати в користування угіддя і створити на їх базі потужне мисливське господарство. Після проходження декількох кіл пекла, вони отримали Рішення обласної ради про надання в користування мисливських угідь. Як мінімум на 15 років (строк користування згідно зі ст. 22 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання») їм надають не лише можливість користуватись загальнодержавним ресурсом, а й реалізувати свій план по розбудові мисливського господарства. Користувачі докладають зусиль для відновлення, а згодом збереження та примноження державного мисливського фонду, створення комфортних умов для споживачів послуг по полюванню. Це передбачає будівництво біотехнічних споруд, мисливських будинків та господарських приміщень, отже, зовсім немалі грошові вкладення.

Згодом, як свідчить практика, користувачів чекає багато несподіванок - достатньо однієї зміни в якийсь закон. Цього разу ми торкнемося заборони мисливства на всіх без виключення територіях природно-заповідного фонду (ПЗФ), що була введена завдяки прийняттю Закону щодо охорони пралісів згідно з Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат.

Законодавчо встановлена процедура створення об’єктів ПЗФ залежить від того, має він загальнодержавне або регіональне значення. Для першого типу об’єктів починається процедура з клопотання обласної держадміністрації, розглядає його Мінприроди, і в разі схвалення забезпечує погодження створення об’єкта ПЗФ з власниками та первинними користувачами природних ресурсів. Після цього слідує розробка проектів створення, а кінцеве рішення приймає Президент. З об’єктами регіонального значення аналогічні Мінприроді функції виконують обласні державні адміністрації і затверджує рішення обласна рада.

Оскільки мисливські господарства не є власниками земельних ділянок, їх думка в таких питаннях не враховується. От і маємо абсурдну ситуацію - обласна рада спочатку надала вам в користування угіддя, а через певний час – обласна адміністрація вирішила створити об’єкт ПЗФ і де-факто лишила вас раніше наданого права вести діяльність, просто поставивши перед фактом.

У випадку об’єктів загальнодержавного значення абсурд сягає ще більшого розмаху. Наприклад, один з найбільших в Україні Національних природних парків (НПП) – «Нижньодніпровський», що займає площу більше 80 тисяч гектар на території Херсонської області. Участь у погодженні його створення не брали не лише користувачі мисливських угідь, а й територіальні громади, тому спільно вони звернулись до суду. Як вбачається з матеріалів судових розглядів, позивачі звернули увагу на декілька порушень законодавства. Зокрема Мінприроди відпрацювало по відомій нам схемі прийняття рішень – клопотання про створення НПП не містило наукового обґрунтування такої необхідності, не були зазначені межі НПП, відсутній був і проект створення, замість якого надали звіт з науково-дослідної роботи з рефератом, датований 2009 роком. Згодом проект таки підготували, аж на 1 сторінці, що містила лиш назву об’єкта ПЗФ. Незважаючи на те, що Указ Президента про створення «Нижньодніпровського» датований 2015 роком, ще в 2017 році його межі встановлені не були. Але ці звернення в суд не принесли результатів, оскільки сільські та селищні ради не наділені повноваженнями щодо прийняття рішень про організацію територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення. Та й давайте бути відвертими, коли ви бачили на практиці позитивний судовий досвід скасування Указу Президента.

А як же деклароване ст. 10 ЗУ «Про природно-заповідний фонд» право громадян на участь в обговоренні формування природно-заповідного фонду. Або право об’єднань громадян вносити пропозиції щодо ефективного використання природних комплексів та об’єктів (ст. 13). Організаціям, які здійснюють ведення мисливського господарства, ст. 33 ЗУ «Про тваринний світ» надає право брати участь у вирішенні питань охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу, що перебувають на території їх угідь. Чому забувають про  статтю 35 цього ж закону, яка дає організаціям гарантію, що якщо їм припинили право спеціального використання об’єктів тваринного світу, їм надають рівноцінну можливість здійснення цього права.

Давайте звернемось до кращих практик управління природно-заповідними територіями. Вдалим видається досвід заповідної справи в США, де створена Служба національних парків. В 75 районах, котрими управляє ця служба, загальною площею більше 51 мільйона акрів (60% території Національних природних парків), дозволене полювання. Відкриті для полювання також 372 заказники і охоронювані водно-болотні угіддя. Якщо полювання сумісне з цілями створення заказників, то воно на території такого природоохоронного об’єкту дозволяється. Служба національних парків, спираючись на дослідження і досвід, стверджує, що полювання при необхідному контролі на охоронюваних природних територіях необхідне, адже воно хоча і може впливати на чисельність тварин, турбувати їх, але не впливає на природне середовище.

Цікавий досвід американського лісового заповіднику «Плато Кайбаб», створеного з метою відновлення популяції оленя в умовах «невтручання». Чисельність оленя за декілька років там зросла настільки, що більше ніж в 3 рази перевищила оптимальну. В результаті олені нанесли непомірну шкоду лісам, які першочергово намагалися зберегти, й почали гинути від нестачі кормів та розповсюдження хвороб. Згодом полювання в заповіднику дозволили і ситуацію виправили.

Варто зазначити, що для об’єктів ПЗФ полювання це не лише можливість регулювати чисельність тварин з метою запобігання негативних наслідків неконтрольованого її збільшення. Це також можливість отримувати доходи від організації полювань, а для місцевих жителів – отримувати доходи від надання різноманітних послуг приїжджим мисливцям-туристам. Як результат – і заповідник має кошти для здійснення своєї мети, і місцеві громади позитивно сприймають присутність охоронюваних територій в своїй місцевості. За повідомленням професора, д.б.н. В.І. Лисенка, в США місцеві жителі мають право використовувати відтворювальні природні ресурси, навіть тих тварин, що занесені до Червоних книг!

А тепер про результати створення об’єктів ПЗФ в Україні. За даними професора В.І. Лисенка, на площі 3248 га Кринківського лісництва (територія мисливського господарства увійшла до НПП «Нижньодніпровський») була нанесена непомірна шкода тваринному світу через заборону проведення біотехнічних заходів та регулювання чисельності хижаків. Так, лише за два роки після створення Нацпарку вовча зграя знищила все поголів’я муфлона європейського (64 гол.), а за дві зими 2016-2017рр знайдено загиблими 8 голів оленя шляхетного, 12 голів лані європейської та 24 голови кабана, що намагались врятуватись від браку кормів. І це результат заборони мисливства на прикладі лише одного господарства!

По відношенню до місцевого населення в Україні ситуація також кардинально протилежна тій, що склалася в США. Під час створення Нацпарків територіальним громадам обіцяли, що їх права на користування природними ресурсами будуть збережені, а зміни до законодавства, котрі їх обмежили, внесли пізніше. Так вони були позбавлені можливості займатися звичною для них на протязі всього життя діяльності. Тому територіальні громади просять скорочувати площі НПП, а на їх околицях посилюється браконьєрство. Замість існуючої раніше в українському законодавстві декларації, що один із засобів збереження природно-заповідного фонду – запровадження економічних важелів стимулювання охорони, заборонили мисливське використання ресурсів диких тварин на території всіх охоронних об’єктів.  

Прагнучи виконати зобов’язання перед Європейським союзом щодо збільшення відсотку заповідності, влада забула про принцип Міжнародного союзу охорони природи – важливим інструментом охорони природи є стале використання диких живих ресурсів. Чи заборонено полювання, а тим паче мисливство, на всіх природоохоронних територіях в Європі? Ні, адже там визнають, що полювання, як і інша діяльність людини, є частиною людської ідентичності і навіть необхідне для підтримки та відновлення окремих видів та середовищ існування. Наприклад, центральним елементом охорони біорізноманіття на території ЄС є мережа охоронних ділянок «Натура 2000», що охоплює площу близько 18% території Союзу. Її принцип - прагнення забезпечити тривале співіснування людської діяльності з цінностями біорізноманіття, для збереження котрого створювалася мережа. Оселищна та Пташина директиви ЄС, відповідно до яких і створювалась «Натура 2000», визнають легітимність використання живої природи, в тому числі і шляхом полювання. Про це йдеться в розробленому Європейською комісією інформаційному бюлетені «Стале полювання та Натура 2000», де описана корисність полювання в збереженні біорізноманіття на охоронюваних територіях і взаємна вигода між полюванням та мережею охоронюваних територій.

За прикладом можна звернутися і до ближніх сусідів. В Білорусі в Національному парку (!) «Біловезька пуща» дозволене полювання на «червонокнижних» (!) зубрів, а саме на тих особин, які не приймають участь в розмноженні популяції. За словами Гендиректора Національного парку Олександра Бурого, завдяки регулюванню чисельності зубра є змога не допустити знищення парку, як унікального лісового масиву. Крім того, мисливський туризм дозволяє отримати дохід в 1,5 мільйонів євро, тоді як доходи від туризму в цілому становлять 4 мільйона євро.

«По-перше, зміни законодавства,  починаючи з 2010 р., нічого загального з європейськими та міжнародними нормами не мають. В Європі (та в інших світах) полювання заборонено тільки (за нашими статусами ПЗФ) в природних та біосферних заповідниках», - коментує професор В.І. Лисенко. «По-друге, заборона порушує права місцевих громад. Ці права прописані у «Програмі дій на ХХ1 століття», яку, разом з понад 150 країн світу підписала Україна у Ріо-де-Жанейро у 1992 році. На жаль, права місцевих громад взагалі не признаються та вони відсторонені від процесу створення ПЗФ України», - додає відомий спеціаліст у сфері екології.

Історія свідчить про те, що саме мисливці були першими ініціаторами створення заповідних територій, і кожен користувач продовжує цю практику, організовуючи відтворювальну ділянку в своєму господарстві. Та українська влада, всупереч орієнтирам Європейського Союзу щодо важливої ролі полювання в збереженні біорізноманіття і охороні середовищ існування, ігнорує мисливську галузь, та з подачі псевдоекологів порушує конституційне право українського народу на користування загальнодержавними природними ресурсами, і замість слідувати європейським принципам, будує заповідність на папері.

Т. Теличко, «Асоціація користувачів МРГ»,

С. Андросюк, «Всеукраїнська мисливська спілка».

Експертна думка. Коментує відомий зоолог та еколог, професор, д.б.н., В.І. Лисенко:

Дикі мисливські тварини (лось, олень, муфлон, лань, козуля, кабан та ін.) не є, як правило, дуже пластичними видами (такими, які швидко пристосовуються до зміни екологічних зв'язків та до нових умов існування) на відміну від хижих та шкідливих тварин, які швидко адаптуються до навіть величезних змін в біосфері. Як приклад, відбулося швидке поширення шакала в південних регіонах України. До кінця ХХ століття цей хижак ніколи не зустрічався в Україні, а зараз він став звичайним у Криму, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях. Створення національних природних парків (без внесення відповідних змін до законодавчих актів України щодо діяльності в господарських зонах НПП) на цих територіях може призвести, а в деяких випадках вже призвело, до повного знищення диких мисливських тварин і нераціонального та небезпечного збільшення поголів'я хижих і шкідливих тварин, а в подальшому - виникнення епізоотій.

Створення в першу чергу національних природних парків взагалі руйнують систему, що склалась в світі. Не дивно, що «новостворені заборонні поправки» до законодавства приводять до знищення таких перлин України, як Біосферний заповідник «Асканія Нова»  та конфронтації працівників охоронних територій з місцевими жителями.

Визиває сумніви в розумності наших депутатів заборона сінокосіння механізованими методами. Вважаю доречним зобов`язати пана Борейка та його прибічників самим косити кожного року по декілька тисяч гектарів лучних ділянок НПП, біосферних заповідників та заказників. Екологічна безграмотність цих «суперекологів» вражає. Навіть студентам-екологам  1 курсу відомо, що збереження стабільності степових фітоценозів можливе тільки при наявності достатньої кількості ратичних (диких коней, сайгаків, куланів тощо, яких в Україні вже давно немає). Тому сінокосіння є необхідним заходом, що зберігає стабільність різнотрав`я. Так, після галасу «борейківців» щодо сінокосіння в НПП «Великий Лук»  біля Запоріжжя та його заборони у найбільшій частині луків цього НПП можна бачити тільки іноземного вселенця – амброзію!!!

Взагалі вражає відсторонення нашими нардепами вчених від процесу підготовки екологічних законів та домінування в цьому процесі крикунів – громадських «суперекологів».

 Для вирішення вищезгаданих проблем, з метою збереження та відтворення екосистем, охорони та використання мисливського фонду, а також для забезпечення Конституційних прав громадянина України, прав місцевих громад, пропонуємо разом з вченими розробити та внести відповідні зміни до Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ» та дозволити мисливським користувачам проводити полювання для місцевих жителів, регулювання чисельності, проведення біотехнічних заходів та розведення диких мисливських тварин на територіях господарських зон об'єктів ПЗФ.

 

 

Пожалуйста, введите ваш E-mail: